Роман Матис: Україна і Польща — як розвести пам’ять, гроші й безпеку на шляху до ЄС

Загострення українсько-польських відносин у 2026 році збіглося з переговорами про вступ України до ЄС у найдорожчих кластерах: сільське господарство і регіональні фонди. Роман Матис, президент Міжнародного Інвестиційного Офісу, пропонує розвести суперечки на три окремі треки: пам’ять, економіку і безпеку.

Свої тези Роман Матис представив на експертній дискусії «Право на власну пам’ять: національна ідентичність, діалог з сусідами і російський чинник», яку організували Український безпековий клуб та ГО «Фонд сприяння демократії». Головною темою стали проблемні сторінки відносин з Польщею. У дискусії взяли участь Юрій Гончаренко (Infolight), Святослав Шеремета, Микола Посівнич і Тарас Радь, модерував Валерій Майданюк. Дискусія відбулася за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні.

Я працюю з інвестиціями понад двадцять п’ять років і звик дивитися на будь-яку кризу через дві речі: гроші й календар. Українсько-польська сварка 2026 року добре читається саме так.

Чому загострилися українсько-польські відносини у 2026 році

Суперечка про Волинську трагедію між нами давня і справжня. Сейм визнав ці події геноцидом ще у 2016 році, а формулу «з Бандерою в Європу не ввійдете» польські політики повторюють з 2010-го. Проте роками все трималось на рівні дипломатичних нот і заяв істориків. Президенти один у одного нагород не забирали.

У 2026-му це сталося. У травні з’явився указ про підрозділ «імені героїв УПА», 19 червня Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського ордена Білого Орла і заявив, що Польща не пустить до ЄС тих, хто не відмовиться від «культу тоталітаризму». А тепер подивімося на інший рядок того ж календаря. У вересні Варшава назвала сільське господарство найважчим питанням переговорів про наш вступ. На початку жовтня Financial Times написала, що Єврокомісія пропонує обмежити український агросектор навіть після вступу. Кілька днів тому стало відомо, що вимоги Польщі враховані в позиціях щодо четвертого і п’ятого кластерів, тобто енергетики, транспорту, аграрки і регіональних фондів.

Конфлікт пам’яті економіка не вигадала, проте саме вона визначає, коли його дістають із шухляди. Виборцю набагато простіше пояснити свою позицію мовою історії, ніж мовою бюджету.

Торгівля, аграрні субсидії й ексгумації: що кажуть цифри

Почну з торгівлі, і візьму польську статистику, щоб ніхто не закинув упередженість. За даними GUS, у 2025 році Польща продала Україні товарів приблизно на €13,4 млрд, а купила в нас на €4,6 млрд. Профіцит Польщі, за оцінкою її ж Міністерства розвитку, склав €8,7 млрд. Україна сьомий за величиною покупець польських товарів. Для польського бізнесу ми ринок, який він втрачати не хоче.

Тепер про страх. ЄС щороку витрачає на аграрні субсидії близько €55 млрд, і велика частина польської тривоги стосується саме їх. Польський фермер боїться нашого зерна, польський бюджет боїться перестати бути головним отримувачем європейських грошей. Обидва страхи зрозумілі. Але Польща сама проходила цей шлях: після вступу 2004 року виплати її фермерам вирівнювались майже десять років, а німецькі й французькі аграрії тоді лякалися польської конкуренції так само, як сьогодні польські лякаються нашої. Віцепрем’єр Тарас Качка вже заявив, що Україна готова до перехідного періоду. На постійні обмеження ми не погоджуємось, і я вважаю це правильним.

Є й гроші, про які говорять менше, хоча вони більші за фермерські. За двадцять років членства Польща отримала від ЄС €161,6 млрд чистими, і більша частина прийшла через фонди згуртованості. На 2021–2027 роки її алокація з цих фондів становить €76 млрд, найбільше серед усіх членів. Ці гроші ділять за тим, наскільки регіон бідніший за середній рівень ЄС. Вступ України опустить цей середній рівень, і польські воєводства статистично «розбагатіють», хоча насправді ніхто в них багатшим не стане. За оцінкою Ради ЄС, Польща з найбільшого чистого отримувача коштів може стати чистим платником. Ось де справжній нерв польської тривоги. Тому конфлікт тримають двоє: президент Навроцький б’є по пам’яті публічно, а уряд Дональда Туска, який веде переговори про кластери й фонди, тихо захищає гроші.

Проте й тут цифри спокійніші за заголовки. Брюссельський центр CEPS у червні 2026 року порахував, що Україна отримувала б із фондів згуртованості не більше €4,8 млрд на рік. Польща в розширеному ЄС мала б близько €8,79 млрд, майже вдвічі більше. Іспанія і Португалія після вступу Польщі теж втратили частину грошей. Ніхто тоді не вимагав від Варшави рахунків з історії.

І про пам’ять, бо тут теж можна рахувати. За 2025–2026 роки Україна відкрила польським пошуковцям шість місць: Пужники, Збоїща у Львові, Угли, Острівки, Волю Островецьку, Гуту Пеняцьку. Мінкульт заявив, що видано всі дозволи, про які сторони домовлялися. Польща за той самий час відкрила українським пошуковцям два місця. На дозвіл щодо Ласкова чекали понад рік, а коли експедиція нарешті почала роботу, знайшла останки понад сорока убитих у 1944 році українців. Керівнику експедиції Святославу Шереметі після цього заборонили в’їзд у Шенген. З десяти українських пам’ятників і поховань у Польщі, які з 2014 року зазнали вандалізму, повністю відновили один.

Я наводжу ці цифри без бажання когось присоромити. Взаємність має працювати в обидва боки, інакше вона перестає бути взаємністю.

Три треки: як розвести пам’ять, економіку і безпеку

Наша головна помилка, і польська теж, у тому, що ми звалили все на один стіл. Могили, зерно і зброя опинились в одній розмові, і кожна суперечка тепер блокує решту. Я пропоную розвести їх на три окремі треки.

Перший трек: пам’ять віддати фахівцям. Українсько-польська робоча група при міністерствах культури вже працює, і за останні два роки показала результат. Її роботу варто закріпити міжурядовою угодою з фіксованим строком відповіді на кожен запит, скажімо, дев’яносто днів. Тоді дозвіл на пошук не залежатиме від того, що сказав президент напередодні. Процедура має бути дзеркальною, експедиції спільними, як було в Углах, а ДНК-ідентифікація однаковою для жертв з Пужників і з Ласкова. Історикам потрібна спільна комісія з мандатом на весь період від 1918 до 1947 року, і її висновки не повинні ставати умовою ні для чого. Право родини поховати своїх однакове для поляка й українця.

Другий трек: економіку вирішувати в Брюсселі. Суперечки про ринки мають іти через Єврокомісію, а не через блокади пунктів пропуску. Перехідні періоди допустимі, постійні обмеження ні. Варто пам’ятати й про Чорне море: Нацбанк оцінює втрати нашої експортної виручки через блокаду портів у другому півріччі 2026 року в $2,5 млрд. Кожна тонна зерна, що не вийшла з Одеси, шукає дорогу на захід і опиняється на польському кордоні. Безпека морського коридору захищає польського фермера краще за будь-яке ембарго. І ще одне з мого досвіду. Коли ми будували стратегію «Львівщина — Фабрика Європи», я бачив, як іноземний інвестор, що вклав гроші в регіон, починає захищати його у своїй столиці. Польський капітал в українських індустріальних парках біля кордону і в відбудові зробить кожного такого інвестора адвокатом добросусідства у Варшаві.

Тому польський бізнес треба активно затягувати в українську економіку: в індустріальні парки біля кордону, переробку, логістику, енергетику і відбудову. Польський підприємець з активами в Україні стає нашим лобістом у Варшаві без жодних домовленостей і гонорарів. Він сам прийде до свого депутата чи міністра і пояснить, що черговий скандал навколо історії б’є по польських робочих місцях і податках. Таких людей політики слухають уважніше, ніж дипломатів. Держава і громади мають пропонувати польським компаніям конкретні майданчики, проєкти відбудови і зрозумілі правила вже зараз, не чекаючи кінця війни.

Третій трек: безпеку не чіпати взагалі. Польща передала нашим Силам оборони допомоги на €5 млрд і залишається головним хабом постачання. Жодна суперечка про історію чи квоти не повинна торкатися логістики зброї, ППО, ремонту техніки й обміну розвідданими. Два уряди можуть закріпити це публічно, як запобіжник на випадок наступного скандалу.

Росії в цій історії нічого не треба вигадувати. Їй досить підсилювати страхи, які вже є, і кожна сварка між Києвом і Варшавою працює на Москву краще за будь-яку пропаганду.

Польща хоче бути провідником України в Європі і лідером регіону. Сварка з нами послаблює її позиції в Брюсселі. Три окремі столи дають Варшаві змогу захищати своїх фермерів, вимагати пошуку жертв і водночас залишатися нашим головним союзником. Нам вони дають шлях до ЄС, на якому пам’ять не стає предметом торгу.

А тим, хто сьогодні рахує мішки зерна на кордоні, варто пам’ятати просту річ. Якщо Україна не встоїть, кордон з Росією пройде по Бугу. І це в кращому випадку.

Роман Матис — президент Міжнародного Інвестиційного Офісу, засновник Міжнародного економічного форуму у Львові, автор стратегії «Львівщина — Фабрика Європи». Понад 25 років працює із залученням інвестицій.

Коротко: питання і відповіді

Джерела

• GUS через Interia: експорт Польщі в Україну у 2025 році
• Міністерство розвитку і технологій Польщі: сальдо торгівлі з Україною
• Українська правда: Єврокомісія про обмеження для агросектору (FT)
• LIGA.net: ЄС врахував вимоги Польщі щодо кластерів 4 і 5
• Європейська правда: Навроцький про вступ України до ЄС
• LB.ua: Мінкульт про дозволи на ексгумації
• LVIV.MEDIA: експедиція у Ласкові
• Інтерфакс-Україна: заборона в’їзду Святославу Шереметі
• Радіо Свобода: відновлено один пам’ятник із десяти
• TVP Polonia: €161,6 млрд нетто за 20 років членства Польщі
• Money.pl: €76 млрд фондів згуртованості для Польщі
• IP Quarterly: Польща може стати чистим платником
• CEPS: вплив розширення на бюджет ЄС, 2026