'/%3E%3C/svg%3E){kind=small}
Президент Міжнародного Інвестиційного Офісу Роман Матис пише про реакцію Польщі на рішення Львівської обласної ради оголосити 2027 рік роком Романа Шухевича, УПА та Олега Ольжича, про пам’ять про Волинь і про два шляхи, між якими сьогодні вибирають Україна і Польща.
Двадцятого жовтня Львівська обласна рада оголосила 2027-й роком Романа Шухевича, УПА та Олега Ольжича. Привід простий: обидва народилися 1907 року, наступного року їм було б по сто двадцять. За УПА і Шухевича проголосували 54 депутати.
Як відреагувала Польща
Далі все пішло за сценарієм, який ми вже бачили. Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш назвав рішення неприйнятним. Радослав Сікорський підписав подання про внесення ініціатора, депутата Святослава Шеремети, до списку небажаних у Польщі осіб і пообіцяв поширити заборону на весь Шенген. Дональд Туск сказав, що такі рішення шкодять Україні. Заступник глави МЗС Марцін Босацький публічно розповів, що отримав від оточення президента Зеленського запевнення: рішення в силу не набере. Мер Вроцлава заявив про глибокий спротив, польські журналісти почали обдзвонювати міста-партнери Львова. Паралельно розійшлася новина про нібито зупинений пакет військової допомоги, яку польське Міноборони потім спростувало.
Я пам’ятаю, що Львівська облрада оголошувала роки Шухевича і 2006-го, і 2017-го. Тоді у Варшаві ніхто не вносив депутатів у чорні списки.
У травні було те саме. Президент присвоїв Окремому центру спеціальних операцій «Північ» ім’я Героїв УПА. Польське МЗС оцінило це «однозначно негативно», а президент Кароль Навроцький пообіцяв позбавити Зеленського ордена Білого Орла і заявив, що шанування УПА ставить під сумнів наш шлях до ЄС. Підрозділ, який щодня воює з Росією, отримав почесну назву, і сусідня держава у відповідь погрожує відібрати орден у нашого президента.
Волинь і пам’ять
Я розумію, що для поляків УПА насамперед означає Волинь. Сікорський сказав це чесно: для українців УПА асоціюється з опором Москві, для поляків з Волинською трагедією. Волинь має залишатися там, де їй місце: в історії, в пам’яті і в молитві за загиблих з обох боків. Перетворювати її на аргумент у сьогоднішній політиці означає вдруге кривдити тих, хто тоді загинув.
Хто стоїть між Польщею і Росією
Проте є річ, яку польським друзям варто почути. Сьогодні ви можете обурюватися назвою підрозділу чи постановою обласної ради, виступати на телебаченні, підписувати подання і погрожувати орденами. Ви робите це в мирній Варшаві, а не в окопах під Ряшевом і не в російських фільтраційних таборах. Так є тому, що між вами і Росією стоять українці. Ті самі, які шанують Шухевича і бійців УПА та вчаться в них упертості. Для українського солдата УПА означає людей, які роками воювали з Москвою без держави, без союзників і майже без шансів, і не склали зброї. Цей приклад допомагає нашим хлопцям тримати фронт, який сьогодні захищає і Польщу.
Два шляхи
Звідси два шляхи.
Перший. Кожна сторона визнає за іншою право шанувати своїх героїв. Поляки шанують Армію Крайову, хоча в Сагрині українці пам’ятають її інакше, і ми не вимагаємо перейменовувати польські вулиці. Ми перестаємо з’ясовувати, хто був правіший вісімдесят років тому. Шануємо невинних жертв з обох боків, доводимо до кінця ексгумації, ставимо хрести там, де їх досі немає. Живемо за формулою, яку польські єпископи 1965 року написали німецьким: прощаємо і просимо прощення. І додаємо від себе: пам’ятаємо, щоб не повторити. Так поводяться дорослі сусіди, які мають спільного ворога і спільне майбутнє в Європі.
Другий шлях протилежний. Ми й далі рахуємо назви вулиць, чорні списки і відкликані ордени, а в Москві тим часом радіють кожному такому заголовку. Тоді питання лише в тому, коли путінський чобіт ступить на польську землю і коли вона знову прийматиме тіла польських громадян. Історія Польщі знає, як це буває, коли сусіди сваряться, а імперія чекає.
Що робити українській стороні
Тепер про нас. Я закликав би українську сторону, і передусім моїх земляків на Львівщині, якийсь час стримуватися з рішеннями на дражливі теми, поки стосунки з Польщею не стануть на рівні ноги. Шухевич від цього меншим героєм не стане. Пам’ять живе в школах, книжках, родинах, у шевронах на формі, і для цього не потрібна щорічна постанова облради, ухвалена без жодної думки про наслідки. Вміння вибрати час теж належить до мудрості.
Ми не прогинаємося. Але й сісти собі на голову не дамо.