'/%3E%3C/svg%3E){kind=small}
Президент Міжнародного Інвестиційного Офісу Роман Матис порівнює колонку керівника Kärcher Гартмута Єннера в Euronews і матеріал Rzeczpospolita про китайську побутову техніку на ринку ЄС та пояснює, чому деіндустріалізація Європи відкриває для України шанс повернутися до логіки стратегії «Львівщина — Фабрика Європи».
За кілька днів дві європейські газети написали про одне й те саме, тільки з різних боків. 31 жовтня Euronews надрукував колонку Гартмута Єннера, який із 2001 року керує німецькою компанією Kärcher. 2 листопада польська Rzeczpospolita вийшла з текстом про те, як китайська побутова техніка витісняє польську з ринку ЄС. Перший текст написав керівник великого сімейного експортера, другий журналіст-економіст. Висновок в обох однаковий: виробляти в Європі стає дедалі невигідніше, і заводи починають шукати, куди переїхати.
Я понад 25 років займаюся інвестиціями, і для мене ці два тексти є сигналом для України. Спершу про те, що в них написано.
Шторм, який бачить експортер: колонка Гартмута Єннера
Kärcher знає кожен, хто мив машину апаратом високого тиску. Компанію заснували 1935 року у Віннендені під Штутгартом, вона досі належить родині. Торік оборот склав майже 3,5 млрд євро, причому 86% цих грошей Kärcher заробив за кордоном. Компанія має близько 17 тисяч працівників і присутня у 87 країнах. Такий бізнес відчуває світову торгівлю на власних продажах, тому до слів його керівника варто прислухатися.
Єннер пише, що Європа і Німеччина опинилися в «ідеальному штормі». США погрожують митами, і передбачити їхні наступні кроки неможливо. Китай давно вийшов за межі дешевого виробництва і тепер агресивно конкурує технологіями. Йому допомагають державні субсидії, курс юаня, вигідний для експорту, і надлишкові виробничі потужності, які треба кудись збувати. За таких умов чесна конкуренція для приватної компанії, за словами Єннера, майже неможлива.
Найжорсткіше в його колонці стосується деіндустріалізації. Єннер наголошує, що вона відбувається вже зараз: заводи автопрому й машинобудування в Німеччині закриваються або переїжджають. Прогноз зростання німецької економіки на 1,3% він називає «позиченим», бо це зростання тягнуть державні борги, оборонні видатки й субсидії, а приватних інвестицій у ньому мало. Нові виробництва в Німеччині та Європі через вартість праці й енергії ледве окуповуються.
Частину провини Єннер покладає на саму Європу: на втому від реформ і на регулювання, яке надходить із Брюсселя та Берліна. Його рецепт простий. Скоротити звітність і документацію, а державні органи перетворити на швидкий сервіс із використанням штучного інтелекту. Знизити ціни на енергію і нарахування на зарплату. Збільшити кількість відпрацьованих годин через стимули до понаднормової роботи, гнучкий графік і простіший найм фахівців, бо демографія не залишає іншого вибору. І провадити жорстку торговельну політику ЄС щодо тих, хто порушує правила.
Завершує він фразою, яку я запам’ятав: хто відпочиває, той іржавіє, і для економік це так само правдиво, як і для людей.
Пральна машина за 150 євро: китайська техніка на ринку ЄС
Матеріал Rzeczpospolita показує, як цей шторм виглядає в одній конкретній галузі. За січень–липень цього року Китай завіз до ЄС понад 26,5 млн одиниць побутової техніки, на 12,1% більше, ніж торік, на суму понад 3,2 млрд євро. Китайська частка європейського ринку перевищила 38%. Польський експорт за той самий час упав до 9,1 млн одиниць, а в грошах на 6%, до трохи більше ніж 2 млрд євро. Частка Польщі зменшилася до 13,2%.
Ще кілька років тому саме Польща була головним постачальником побутової техніки в Європу. У країні працює 30 заводів великої техніки, серед них п’ять заводів Electrolux, а також виробництва Amica, BSH і Beko. Разом із постачальниками галузь дає роботу понад 100 тисячам людей, і ця цифра зменшується.
У цілому по ЄС виробництво великої побутової техніки за п’ять років скоротилося на 22%. Торік у Європі закрилося п’ять заводів. Іспанського виробника купила китайська Midea, французький збанкрутував.
Причину найкраще пояснює одне порівняння, яке наводять імпортери. Китайська пральна машина коштує близько 150 євро, турецька близько 220, польська близько 270.
Польські виробники називають ті самі причини, що й Єннер. Китай свідомо підтримує експорт податковими пільгами, консультаціями та логістикою. Спершу китайські фабрики виробляли для європейських брендів, а потім почали просувати власні. Європейський завод тим часом платить за кліматичну політику, дорогу енергію, транспорт і нові регуляції, а слабкий попит не дає переносити ці витрати в ціну.
Керівники Amica, Beko, BSH, Electrolux і галузевої асоціації APPLiA просять Брюссель про захист. Головна вимога стосується вуглецевого мита CBAM. Проєкт Єврокомісії охоплює лише пральні машини, холодильники й сушарки, тобто приблизно 47% польського виробництва великої техніки. Галузь хоче додати посудомийні машини (Польща виробляє 60% усіх посудомийок ЄС), духовки, плити, витяжки й варильні поверхні. Окрім того, виробники просять суворіше перевіряти імпорт на безпеку й енергоефективність і заохочувати покупців обирати європейську техніку високого класу енергоефективності. Польський уряд відмовився навіть від програми доплат за заміну старої техніки, хоча в Німеччині, за словами представників галузі, сектор вдається утримувати попри дорогу працю.
Сама Rzeczpospolita визнає незручну річ: навіть якщо CBAM поширять на всю галузь, китайський прилад подорожчає лише на 2–3 євро. Різницю в 120 євро на пральній машині це не закриє.
Що об’єднує ці дві історії
Якщо скласти обидва тексти разом, картина вийде доволі чітка.
Європейське виробництво затиснуте між двома тисками. Ззовні тиснуть китайський державний експорт і непередбачувана торговельна політика США. Зсередини тиснуть дорога енергія, дорога праця, нестача людей і регуляції, які щороку додають витрат. Європа відповідає захистом: говорить про «Made in Europe», розширює CBAM, обіцяє суворіший контроль імпорту. Але сам захист ціну пральної машини не вирівняє, і це чесно визнають навіть ті, хто його просить.
Компанії тим часом роблять те, що роблять завжди: рахують. Kärcher, Electrolux чи Amica не можуть чекати, поки Брюссель і Берлін домовляться про реформи. Якщо новий цех у Німеччині чи Польщі не окуповується, компанія шукатиме місце, де він окупиться. І бажано так, щоб продукція лишалася «європейською» і не потрапляла під нові мита.
Логіка «Фабрики Європи» повернулася
Саме під таку ситуацію ми свого часу писали стратегію «Львівщина — Фабрика Європи». З 2016 по 2021 рік я очолював департамент інвестиційної політики Львівської ОДА. Стратегію написав сам, а реалізовували її з командою, яку зібрали з нуля. Ідея була проста. Європейським виробникам дорого працювати вдома, а возити товар з Азії довго і ризиковано. Отже, їм потрібен майданчик поруч із ринком ЄС, де виробництво дешевше, логістика коротка, а люди вміють і хочуть працювати. Ця логіка дала Львівщині майже мільярд доларів прямих іноземних інвестицій і близько 75 тисяч робочих місць.
Тексти Єннера і Rzeczpospolita показують, що ця логіка знову стала надзвичайно актуальною. Європейські витрати зросли ще більше. Ланцюги постачань з Азії стали політичним ризиком. А польська техніка, яка колись сама виграла в західноєвропейської ціною, тепер програє китайській. Виробникам потрібне місце між дорогою Європою і далеким Китаєм. Гріх цим не скористатися.
Де Україна може виграти інвестора
Інвестор, який прийде від Kärcher чи Electrolux, рахуватиме те саме, що рахує Єннер. Він подивиться на вартість енергії, на податки, на те, скільки часу забирають дозволи і звіти, і, звісно, врахує війну. Частину цих умов ми змінити не можемо. Але податки й бюрократія повністю в наших руках.
Достатньо прикласти список Єннера до України. Скоротити звітність і перевірки. Видавати дозволи за кілька тижнів. Зробити податковий режим для нових виробництв кращим, ніж у Польщі, Румунії чи Словаччині, з якими ми змагаємося за ті самі заводи. Зробити державу сервісом для інвестора, і встигнути з цим раніше, ніж Берлін виконає вимоги Єннера.
Такі зміни працюватимуть і на людей. Багато українців сьогодні стоять біля конвеєрів у Польщі, Чехії чи Німеччині. Якщо в Україні з’являться виробництва з кращими податками і меншою бюрократією, ніж у ЄС, зарплати тут зможуть наблизитися до європейських. Тоді в цих людей буде вагома причина повернутися додому і працювати на такому ж заводі, тільки під Львовом чи Луцьком.
Польський приклад тут навіть обнадіює. Сусіди теж платять за дорогу енергію, а їхній уряд не поспішає допомагати навіть власним виробникам. Коли інвестор порівнює кілька країн, вирішальними часто стають швидкість і передбачуваність рішень. Їх ми можемо змінити самі, без жодних зовнішніх умов.
Нагадування для Києва і Брюсселя
Є ще одна річ, про яку варто нагадати. Європа вже вирішила захищати те, що виготовлено в Європі, і правила цього захисту пишуть просто зараз: межі CBAM, критерії «Made in Europe», програми підтримки попиту. Добре, якщо в Києві й Брюсселі пам’ятатимуть, що продукція українських заводів, які працюють на європейський ринок, теж європейська. Якщо правила ухвалять без цього, переписувати їх потім буде значно важче.
Польща вже програє європейський ринок на 120 євро різниці в ціні пральної машини. Заводи, які шукатимуть нове місце, в найближчі роки його знайдуть. Хочу, щоб частина з них стояла на Львівщині, Волині чи Закарпатті.
Роман Матис — президент Міжнародного Інвестиційного Офісу, автор стратегії «Львівщина — Фабрика Європи». У 2016–2021 роках очолював департамент інвестиційної політики Львівської ОДА.
Часті запитання
За словами керівника Kärcher Гартмута Єннера, нові виробництва в Європі ледве окуповуються через дорогу енергію, високу вартість праці, нестачу працівників і надмірну звітність. Ззовні тиснуть китайський експорт із державними субсидіями та мита США.
За даними Rzeczpospolita, за січень–липень 2026 року Китай завіз до ЄС понад 26,5 млн одиниць побутової техніки, і його частка ринку перевищила 38%. Польський експорт упав до 9,1 млн одиниць, частка Польщі зменшилася до 13,2%.
Навіть якщо CBAM поширять на всю побутову техніку, китайський прилад подорожчає лише на 2–3 євро. Різниця в ціні пральної машини між Китаєм (близько 150 євро) і Польщею (близько 270 євро) становить близько 120 євро, тож мито її не закриє.
Це інвестиційна стратегія, яку Роман Матис написав і реалізовував у 2016–2021 роках як директор департаменту інвестиційної політики Львівської ОДА. Вона пропонувала європейським виробникам майданчик поруч із ринком ЄС і дала Львівщині майже мільярд доларів прямих іноземних інвестицій та близько 75 тисяч робочих місць.
Скоротити звітність і перевірки, видавати дозволи за кілька тижнів, зробити податковий режим для нових виробництв кращим, ніж у Польщі, Румунії чи Словаччині, перетворити державу на сервіс для інвестора і домогтися, щоб у правилах CBAM та «Made in Europe» продукцію українських заводів визнавали європейською.